Чувствуй ветер голыми лопатками , И расти по пёрышку крыло.
Якось запали мені ці слова в голову з останьої прововіді, і шуршать десь фоном. Чи то йду з роботи чи куховорарю та все вспливуть в голові.

Звичано до цих слів на службі і пояснення додавалось: "Якщо чогось не вдосталь, то кому служите?".

А й насправді кому? Хто веде нас за собою і до кого прислухаємось.
От ніби прості питання і відповіді на поверхні, а як починаєш задумуватись то за голову треба хапатись.

Стільки знань, стільки інформації, стільки авторитетів, що й незнати хто кращий і кого слухати.
Вибрати когось одного? Наприклад Далай Ламу або ні краще Ошо... хм... чи Буду, а можливо Ісус кращий?

Тяжко зупинитись на одному, і я поважаю людей які так можуть. Зробили свій вибір і йдуть однією дорогою.
Просторою і протоптаною. А от інші ходять по дорогах і збирають їх. По кусочках складаючи власну, часто не таку зручну й зовсім не комфортну,
то свою.

А ще інші взагалі не бажають власної дороги, ні її будівницта, їм цікаво дивитись на інші. Розглядати і прицінюватись.
А що користі з того? Яка радість? Не можна жити без дорого, бо отримаємо існування, а не життя.

Надіюсь всі колись знайдуть власну дорогу.

@темы: філософія, дорога