Чувствуй ветер голыми лопатками , И расти по пёрышку крыло.
Щось останні тиждені ніяк не можу писати. Ніби і хороші речі трапляються, але лін окупувала мене з усіх сторін і ніяк не відпускає.

Якщо критично дивитись на життя, то все як завжди робота-домівка, але я нарешті відновила свої тренування. Після опереації мала 3-ох тижневу відпустку, тепер з новимим силами і натхненням починаю готуватись до змагань.

На горизонті маячить відпуск і довгоочікувана поїздка в індію, після чого такаж довгоочікувана поїздка в данію. І виглядає на те. що найближчих півтора місяці дома я буду тільки уривками :nea: .

А ще я їздила до батьків. Жара стояла неймовірна, але все одно було тепло і подомашньому. Ми трохи гуляли з мамою, і дуже жаліли, що не можемо взяти тата, але у зв"язку з ремнтними роботами над ліфтом, це неможливо. Тепер я розумію, що в будинку має бути два лівфти і з широкими дверима. Поки нас не зіткала проблема хвороби ніколи не задумувалась ні про ліфти ні про висоту сходинок і т.д. І як люди з обмеженими можливостями живуть в наших реаліях? Це на законодавчому рівні треба вводити вимоги до будов.

Ходили дивитись на Стир (річка на берегах якої знаходиться містечко), і дійсно води лишилось мйже по коліна на деяких ділянах і дуже добре видно пісок:


а загалом це виглядає так:


Біла димка яку видно, це невеличкий туман від горіння торф"яників, ранком це виглядає набагато епічніше і пахне так само:


Добре що ближче до обіда це все розсіюється і можна спокійно гуляти.

@темы: життя